Назва:Барикада
Автор:гербарий
Перекладач: Марічка, та що з Києва (Marichka from Kyiv)
Дозвіл автора: ОтриманоФендом:Hetalia: Axis Powers
Персонажі:Східна Україна, Західна Україна
Рейтинг:PG-13
Жанр:Ангст, філософія, POV
Розмір:Драббл
Попередження:ОЖП, ОЧП
Від автора:Після чергового суперечки (ага, ну куди ж без цього?) на тему того, що Україна повинна уже розділитися на дві частини, мовляв, Захід і Схід погано ладять один з одним (чого я ніколи особливо не помічав, бо чудово спілкуюся з людьми з усіх областей нашої Батьківщини), народилася ідея цього фіку.
P.S.Будь ласка, не влаштовуйте політичних дебатів. :3
Дисклеймер: Всі права на використаний в тексті матеріал належать автору канона, а автор фанфіку зобов'язувається не отримувати з данного тексту матеріальний прибуток.
Право на розміщення та публікацію: Якщо що, дайте посилання. :3
Статус: закінчений
"Хай кажуть, що ми різні. Хіба то не привід бути разом?"
читатиМабуть, це наша доля - бути по різні сторони барикад.
Ти, будучи набагато старшим, завжди боровся. Боровся за себе і за мене, боровся проти тих, хто був дорогий і тобі, і мені. Інколи, ми боролись один проти одного і тоді я думала, що моє серце розірветься від болю.
Ти завжди сміявся з мене. Казав, що я повинна була народитись хлопчиком. Дівчина, яка вечорами з киркою лазить по шахтам, а дні просиджує на лекціях в інституті - це, напевно, дивно.Особливо для тебе, який під пастушим плащем ховає зброю, щоб завжди бути готовим до бою.
Ми завжди намагались об'єднатись. Проте, в ті нечасті хвилини, в котрі ми були разом, ти лякав мене. В твоїй посмішці, в гарячкуватому блиску твоїх очей, в міміці, в жестах було щось невловимо польське, та й, інколи, я навіть не розуміла, що ти кажеш. Ти ж морщив ніс, почувши мою мову, а бувало й зовсім робив вигляд, що не чуєш мене. Казав, що я за своїми заводами нічого не бачу, звинувачував в тому, що я пливу за течією, навіть не намагаючись чинити опір. Ми сварилися через дрібниці. Зходились не секунди, щоб знову розлучитися на століття. Ти знову йшов, щоб проливати кров, не боючись при тому втратити свою. За тебе. За мене.
Все скінчилось. Ми разом. І я вірю, що тепер уже назавжди.
І хай інші кажуть, що ми різні. Нехай вони думають, що ми не можемо бути разом. Ну і нехай, часом, ми не розуміємо слів один одного, нехай наші культури схожі, а не ідентичні.
Я люблю тебе, брате. Хіба це не привід узятися за руки?