Санчата

[Marichka from Kyiv]

Назва:Санчата
Автор: Marichka from Kyiv (Марічка, та що з Києва)
Фендом:Hetalia: Axis Powers
Персонажі/Пейрінг: Східна Україна, Західна Україна, Україна, епізодично Білорусь та Росія, згадується Київська Русь
Рейтинг:G
Жанр:Джен, гумор, повсякденність.
Розмір:Міні
Попередження:ОЖП, ОЧП, ООС.
Від автора:
Сьогодні, 20 січня 2013 року, особливий день, адже я вже два роки як офіційно фікрайтер. В цей день, два роки тому, о 20:38 я виклала свій перший закінчений фанфік у першій, тоді ще активній, фан-группі України. Пізніше він з'явився і на фікбуці, а деякий час висів навіть з перекладом, проте його довелось видалити, через мову, на якій він написаний. І от, сьогодні я трохи підредагувала текст, переклала його і знов показую його світу. Приємного читання, думаю, хоч комусь цей твір буде цікавий.
Дисклеймер:Всі права на використаний в тексті матеріал належать автору канона - Хімаруї. Автор фанфіку зобов'язувається не отримувати з данного тексту матеріальний прибуток.
Право на розміщення та публікацію: З дозволу автора
Статус:закінчений.

читати далі

Зима чудова пора для дітей, особливо коли снігу по пояс. Їм це лише в радість, адже яка різниця, чи може сусідова машина виїхати з двору, чи дерева ламаються під вагою снігу, а комунальні служби вже ще довго будуть згадувати ту зиму „незлим тихим словом”, зате так гарно. Ніби хтось спеціально вночі обліпив усе довкола білою ватою. Але це не головне, головне це погратися в сніжки та з’їхати на санчатах з найкрутішої та найвищої гірки.
На горі двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Хлопчик був одягнутий тепло, але якось неохайно. Руки його, ніби зроду не миті, були чорні від бруду й вугілля, але скільки мати не намагалась їх відмити, нічого не виходило. Волосся в нього, мабуть, було русяве, але його не видно було через шахтарську каску, яка була занадто велика, тому весь час налазила йому на очі. Це власне і був Східна Україна, або як його називали нормальні люди – Кирил. Дівчинка була майже повною його протилежністю в плані характеру, але по тому як вони були схожі, можна було сказати, що вона Кирилу сестра. Одягнута вона була охайно, але на пальті все одно можна було побачити декілька свіжих дірок, які з’являлись так швидко, що мати просто не встигала їх зашивати. У неї була туга руса коса майже до пояса, голубі очі, так само як і у брата, і щира дитяча посмішка на обличчі. Її звали Західною Україною або просто Марічка.
Обидва сиділи на санчатах готуючись до спуску.
- Ну, поїхали? – Західній Україні вже набридло чекати.
- Почекай, почекай... – Кирило трохи боявся спуску. – Може нам по одинці з’їхати? Спочатку ти, а потім я.
- Ну, ні. Ти, як минулого разу втечеш, а я потім від матері отримаю. І не так би було все страшно як би не постійні її репліки типу: „А Кирил так не робив”, „Кирил слухається мене”, „Кирил же в нас політ коректний”.
- А може...
- Що „може”, „може”. Ти хочеш їхати чи ні?
Марічка, образившись на „східного брата” встала з санчат і повернулась до нього спиною. Останнім часом вони часто сварилися з братом, то хтось чашку розіб’є, то хтось якийсь прапор випадково спалить, то хтось пам’ятник Сталіну обмалює, то хтось вибори програє, то виграє... У них взагалі життя веселе. Врешті решт мовчання порушила Західна Україна:
- І навіщо ти цю каску нап’яв?
- Звичка, - сказав Кирило з полегшенням, бо він знав, що коли його сестра згадує про каску, наближається примирення, - Це ніби як для тебе брати з собою гвинтівку, коли ми їдемо в Москву.
- Я це роблю для самозахисту, - Марічка повернулась до нього обличчям, на якому з’явилася посмішка, адже розмови про гвинтівку завжди закінчувались спільним рішенням.
- А коли ти перестанеш це робити?
- Коли Москва стане райцентром Чернігівської області! – від такої думки, Марічкін настрій зовсім покращився і вона знов сіла в санчата.
Кирило, на хвилинку уявив, що буде, якщо пророцтво Західної України справдиться. Уявив тризуб на кремлі і спалення Леніна і всі ті інші західноукраїнські мрії, від такої думки йому стало неприємно, чимось йому дуже мила була та Москва. Іноді, навіть занадто мила, що не влаштовувало його сестру.
- Ну, що, - обірвала його думки сестра, - Слава Україні!
- А? – він не встиг зрозуміти, до чого вона це сказала, бо в ту ж мить вони помчали вниз.
- Героям славааа~ - як завжди кричала Марічка, але брат не підтримував її радісний крик, хіба що тільки „ааааа~” вкінці.
Раптово, на їхньому шляху з’явилося дерево, що було цілком логічно, якщо враховувати, скільки їх просто на цьому схилі.
- Повертай, повертай! – просила сестра брата, і він все ж все ж повернув, але не дуже вдало, бо замість дерева вони урізались в купу снігу, яка знаходилась трохи ліворуч.
Вилізши зі снігу, „захід” почав докоряти „сходу”:
- Я ж казала повертай.
- Я й повернув!
- Праворуч а не ліворуч, дурню.
Можливо, ще б довго вони сперечалися, як би не з’явилася мати. Обидва відразу ж затихли, і подивились на неї найбільш невинним поглядом, який тільки могли зобразити. Але їх спроби були марними, Україна була налаштована серйозно. Зітхнувши, брат з сестрою покірно пішли додому за матір’ю, намагаючись не зустрічатись з нею поглядом.
Вдома, обидва, схиливши голови, слухали докори матері. Вони просто дивилися в підлогу, навіть не намагаючись виправдатися, бо Схід знав, що якщо він скаже, що Марічка його підмовила, то це призведе, до ще суворішого покарання і як мінімум годину розповідей про УПА (хоча сам він не розумів, яке це мало до нього відношення, він був впевнений, що все тому, що мати просто знала як він не любить ці розповіді), а його хитріша західна сестра, просто чекала моменту, для того щоб сказати одну з тих фраз, які просто чудодійно діяли на Софію Черненко (так до речі звали їхню матір).
- Хіба я тепер можу на вас покластися? Я ж думала, що ви відповідальні, що вас можна самих відпустити гуляти! Все... – коли Україна казала „все” це могло означати тільки те, що зараз комусь добряче дістанеться лозою. Тут і приходив час для фрази Марічки:
- Мам, невже ти коли була малою, ти ніколи так не робила?
Україна замислилася, справді ж, було таке. Ще коли жива була її матір – Київська Русь, в ті далекі часи, коли всі вони були зовсім малими. Вони – це Україна, Росія і Білорусь. В таку ж сніжну зиму, на такій же гірці, багато років назад, стояли вони троє і готувалися до спуску. Софія трохи злякано дивилася вниз:
- Може не треба, нам же матір заборонила...
- Не хвилюйся, я вже три рази звідси з’їжджав. Вона досі про це нічого не знає.
- Але ж...
- „Але ж”, „але ж”. Ти будеш кататись чи ні?
Вона послухалась брата і сіла біля нього на широкій дошці, яка заміняла їм санчата. Іван запропонував Наталі поїхати разом з ними, але вона тільки заперечливо похитала головою. Тоді він почав вмовляти Білорусь, в решті решт, вона сказала:
- Добре...
Вона підійшла ззаду, та намагалась примоститись десь там, але, чи так вона необережно сідала чи спеціально підштовхнула, вниз полетіло тільки двоє, а Наталя з байдужим виглядом дивилась їм вслід.
- САЛОООО! - кричала Софія, але її голос перебивав трохи нижчий хлопчачий:
- ВОДКАААА!
Дивно, але він тоді навіть не знав, що те слово означає. Іван вигадав його якось випадково і вживав де тільки можна. Врешті решт слово „водка” стало для нього чимось на кшталт бойового кличу.
Вони стрімко мчали вниз, набираючи швидкість. Раптом, через нерівність поверхні, дошка, яка далеко не досконало заміняла санчата, підскочила, скинувши своїх "вершників".
На щастя, тоді всі вціліли, але, все ж від гніву матері Софії та Івану не вдалося вберегтись, зрадниця Наталя все розказала Київській Русі. І за те, що Іван „підмовив сестру на небезпечне для життя заняття”, а Софія в свою чергу „не змогла його відмовити”, вони отримали так, що майже тиждень не могли сісти. Наталі ж, за зраду, оголосили бойкот, строком в два тижні. Вона бувало, мало не плакала, просячи щоб вони з нею поговорили, але вирок був виконаний без жодних пом’якшень... Ех, були ж часи!
З роздумів її вивів закипівший чайник, залишивши дітей в кімнаті вона побігла вимикати плиту. Захід і схід зустрілися поглядами, і так без слів, ніби очима обмінялися інформацією. Тут Софія знову зайшла до кімнати:
- Я розумію, можливо, покарання здасться вам занадто жорстоким...
„Обломилися” – одночасно подумали брат і сестра.

Вопрос: Сподобалось?

1. Так.		5	(100%)
2. Ні.		0	(0%)
Всего:		5

@темы: Hetalia: Axis Powers;, фанфікшн;, Україна;