Автор: Марічка, та що з Києва (Marichka from Kyiw)
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Німеччина, Україна, Франція, Італія, натяк на Україна/Німеччина
Рейтинг: PG-13
Жанри: Стёб, Джен, Юмор
Попередження: Смена пола (gender switch), ОЖП, OOC
Опис:
Стать Італії дуже дивна штука...
Всі права на використаний в тексті матеріал належать автору канона, а автор фанфіка зобов'язувається не отримувати з данного тексту матеріальний прибуток.
читать дальшеВін? Вона? Воно.
То був звичайний весняний ранок неділі. Надворі вже було тепло і відчувалося, що скоро прийде літо. Людвіг сидів у кріслі, читаючи газету та насолоджуючись ранком. Все було так спокійно, так тихо... Цієї тиші йому так, останнім часом, не вистачало. Раптом, щось порушило цю ідилію.
- Дойцу, Дойцу! – крик італійця було чутно за два кілометри.
Німеччина зітхнув, невже йому не можна навіть спокійно почитати? Він знову почав переглядати газету, вдаючи, що не помічає Веніціано, який вже піднімався по сходах.
- Дойцу, я так злякався! – Італія вже стояв в дверях.
- Що сталося, Італія? – монотонно проказав німець. Він навіть не звернув увагу на занадто високий голос свого минулого союзника. Він навіть не відривав очей від газети.
- Я спав, а потім прокинувся, а потім...Потім, там цей, як його? – Варгас говорив настільки швидко, що не можна було розібрати жодного слова.
Людвіг, зітхнувши, відклав газету та все ж подивився на Італію і...О Боже, що з ним? Зачіска, як завжди, була коротка, локон, як зазвичай, стирчав, одяг – той же, навіть вираз обличчя не змінився, але руки такі тендітні, вії довгі, і...О Боже, груди! Перед німцем стояв Італія, але він був жінкою!!!
Людвіг скочив з крісла і завмер з відкритим ротом. Шокований – це занадто м’яке слово, для його тодішнього стану.
- Німеччина, що з тобою? – італієць, хоча швидше італійка, дивилась на нього так, ніби нічого не розуміла.
- І-і-італія, — Людвіг почав заїкатися, — ти-ти-ти... Ти взагалі знаєш що ти дівчина?
- Знаю.
- І давно ти, цього саме...
- З самого народження.
„З самого народження?” – промайнуло в голові у бідного Німеччини. Він був близький до того, щоб зомліти. Як, як він міг не помітити, що його, в минулому, союзник – жінка? Ні, щось тут не так... Веніціано звичайно був слабкий і лінивий, але точно не жінка. Можливо, це взагалі не Італія.
- Скажи, — після довгої паузи сказав Людвіг, — ти – Північна Італія?
- Так.
- Ти – Веніціано Варгас?
- Так.
Тоді як це могло статися? Німцю стало погано...
- Дойцу, ти погано виглядаєш...
- Нічого, нічого, — тихо сказав Німеччина, — я зараз...
З цими словами він вийшов, залишивши Веніціано одну в кімнаті.
Він прямував на кухню, щоб запити шок першим, що потрапить на очі, але тут з’явився зовсім неочікуваний гість, в дім Німеччини ввійшов Франція.
- Бонжур! – він пройшов по передпкою своєю елегантною, але трішки наглою ходою. – Слухай, Фріц, мені здалося, чи до тебе справді дівки бігають?
Німеччина, осушивши вже другу склянку віскі, подивився на спокійного Франциска і сказав:
- Це не дівчина. – Німеччина вказав на двері своєї кімнати, де сиділа італійка. – Це – Італія!
Бонфуа подивився на нього, як на божевільного.
- Ти жартуєш.
- Не віриш – піди подивись!
Людвіг при відкрив двері і обидві країни зазирнули всередину. Там, тримаючи на колінах кота Німеччини, сидів Італія, хоча швидше — його жіноча версія.
Франція був вражений ще більше за Людвіга. Та коли останній зачинив двері, в ньому знов прокинувся збочинець і він повернувся до свого нормального стану.
- Слухай, — почав Франциск, — а може краще перевіримо?
- Як? – тут Німеччина побачив вогники в очах Франції, його дивну посмішку і враз вловив його думки. – Ні, ти цього не зробиш, клятий збочинцю!
- А мені й не потрібна твоя згода.
Француз хотів було ввійти до кімнати, але Дойцу став в проході, заважаючи йому.
- Тільки через мій труп.
Франциск хотів щось сказати, але йому завадив дзвінок у двері. Обидва чоловіки визирнули у вікно. На порозі стояла Україна, тримаючи кошик у правій руці.
- Пане Німеччино, ви дома! – кричала вона, не дочекавшись відповіді на стук. – Пане Німеччино, мені потрібно з вами поговорити!
Не встигла вона нічого зрозуміти, як двері відкрилися і Софію затягли всередину. Україна тільки хотіла сказати щось не зразок: „Мені потрібно з Вами поговорити” чи „Що тут робить Франциск?” або навіть „Чому так грубо?”, але замість цього вона протягнула лише довге „Еееее”.
- Україно, як добре, що ти тут, – сказав Німеччина. – В нас проблема.
- Яка?
- Зараз сама усе побачиш, — з цими словами Франциск взяв її за руку та ввів до кімнати, в якій сидів...сиділа...сиділо Італія.
Залишивши жінок на самоті, Франциск відразу зачинив двері.
В кімнаті чулися голоси, і чоловіки, які не змогли перемогти цікавість, притулили вуха до дверей. Ледь розбираючи слова, обидва простояли там хвилин десять. Тут країни були відкинуті дверима. Українка вибігла з кімнати хлопнувши за собою дверима.
— Воно що, змінило стать?!
— Самі дивуємось, — сказав вже більш спокійним голосом Людвіг.
Через годину, всі троє, вже трохи п’яні від „заспокійливого”, дивились на сплячу Італію. Наївшись пасти, вона майже зразу відключилася, бо настав час сієсти. Незважаючи на стать, Веніціано ніколи не зраджував своїм звичкам. Три пари очей не зводили з неї погляд, думаючи про своє: Німеччина – про те, що він міг перевантажувати Італію на тренуваннях, Україна – про те, як це могло статися, а судячи з того, як дихав Франція, про його думки краще не говорити.
- Це просто не піддається логіці. – Україна підвела погляд на Німеччину.
- Італія ніколи не піддавався логіці.
Людвіг встав, та підійшов до вікна. Трохи при відкривши жалюзі, він дивився на вулицю, думаючи про своє, як раптом в на горизонті з’явилась чиясь фігура. Вона швидко наближалась, кричачи щось не зрозуміле. Скоро, фігура стала набувати форми, а крики ставали зрозумілішими.
Тут Німеччина відстрибнув від вікна. На обличчі його була якась суміш страху і шоку. Він впав на крісло, бурмочучи якусь нісенітницю:
- Що сталося?
- Там, там... – Людвіг показував на двері.
Саме в цю хвилину, в будинок влетів...Італія.
- Дойцу, Дойцу! Я їздив в гості до Америки! Там було багато будинків! А їжу неможливо було їсти! Але вона краща, ніж твоя, Дойцу! – зі своєю звичайною посмішкою, він кричав на все горло.
Три пари очей дивились то на Італію, то на те, що зараз спало на дивані.
- Я щось неправильно вдягнув? – Веніціано не розумів, здивування країн.
- Хто це? – Софія тремтячою рукою показала на „ту, яка спала на дивані”.
Варгас подивився на дівчину і тут же почав реготати. Здивуванню інших країн просто не було меж, а Людвіг, трохи отямившись від шоку сказав:
- Італія! Припини, поясни, що відбувається.
Почувши наказ Людвіга, Веніціано припинив сміятися. Він показав на „ту, яка спала на дивані”.
- Це – Венеція. Правда, вона схожа на мене?
- Егеж... – в унісон протягнули інші три країни.
- Її теж звати Веніціано Варгас. Я сказав їй, що як поїду, вона залишилась наглядати за будинком. А ще я їй сказав, щоб вона зверталась до тебе, Німеччино, якщо щось піде не так. А тепер, ви дасте мені пасти?
Вже після обіду, Німеччина проводив Україну.
- Вибач, Людвігу, сьогодні не вийшло... – вона говорила тихо, щоб не почули інші.
- Нічого, я сам винен...
Він посміхнувся, дивлячись в слід Софії.
— Бувай, Людвігу! – крикнула вона на прощання.
Він? Вона? Воно. 2 - Солодка помста.
Італія впевненим кроком йшов до дому свого минулого союзника. Його країна була на межі дефолту, тому він твердо вирішив щось з цим робити, адже другого „дива” просто так не станеться.
Він постукав у двері, але відповіді не було. Він постукав вдруге, вже мало не вибиваючи двері ногами, але Німеччина не чув. Тоді він натиснув на ручку дверей і виявив, що вони не зачинені.
Венеціано вже не так впевнено зайшов до будинку.
- Німеччино, — крикнув він з порогу, — ти вдома?
Дурнішого запитання, на той момент придумати не можна було. Ні, знаєте, його вдома немає, він просто забув зачинити двері! Хіба Людвіг на це здатен? Звичайно, ні. Значить, він десь у будинку.
Варгас озирнувся і, впевнившись, що на цьому поверсі його немає, пішов нагору. Невже Німеччина ще спить? Ні, це виключено. В душі? А оце якраз дуже ймовірно. Він, мабуть в душі, тому і не чув, як Італія постукав.
Притуливши вухо до дверей ванної кімнати, Венеціано прислухався, ніби у ванній нікого нема. Але де ж він тоді?
Відчинивши перші двері, що зустрілися йому на шляху, він нарешті знайшов Людвіга. Той сидів перед ноутбуком в навушниках, уважно придивляючись до екрану.
- Німеччино!
Крик італійця був дуже раптовим, для Людвіга. Він відразу ж зняв навушники та закрив ноутбук, але, побачивши Італію, він зітхнув з полегшенням.
- А, це ти. Стукати треба, перед тим, як заходиш.
Італія хотів було сказати, що він стукав, але вчасно згадав про свою місію.
- Пане Німеччино...
- Ти хотів сказати „пані Німеччино”.
Ці слова шокували італійця. Його зазвичай закриті очі раптом відкрились і стали займати більшу частину обличчя Італії.
- Пані? – тихо перепитав він.
- Звичайно „пані”, — Людвіг говорив доволі серйозно. – Хіба ти цього не помічав?
Венеціано похитнувся. Як він міг не помітити? Невже він за всі ці роки помилявся на рахунок Німеччини? Може це все лише сон і він зараз прокинеться і знову, вже по справжньому, побіжить до Людвіга, розказувати, що йому наснилося?
Все в очах італійця почало розмиватися, ноги вже не тримали його, а голова не хотіла видавати нормальних думок. Тоді він вперше за все своє життя зомлів.
***
Україна бризкала водою на Італію, намагаючись привести його до тями, а Німеччина просто стояв біля вікна, схрестивши руки та спостерігаючи за діями українки.
Нарешті, Варгас відкрив очі. Нічого не розуміючи, він оглянув кімнату, але при тямі він був недовго. Побачивши Людвіга, він відразу ж знову втратив свідомість.
Україна зітхнула і, дивлячись на Людвіга, сказала:
- І навіщо ти так жорстоко з ним? Чи варто було отак брехати?
- Це помста, люба, солодка помста, — відповів їй німець.
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Німеччина, Україна, Франція, Італія, натяк на Україна/Німеччина
Рейтинг: PG-13
Жанри: Стёб, Джен, Юмор
Попередження: Смена пола (gender switch), ОЖП, OOC
Опис:
Стать Італії дуже дивна штука...
Всі права на використаний в тексті матеріал належать автору канона, а автор фанфіка зобов'язувається не отримувати з данного тексту матеріальний прибуток.
читать дальшеВін? Вона? Воно.
То був звичайний весняний ранок неділі. Надворі вже було тепло і відчувалося, що скоро прийде літо. Людвіг сидів у кріслі, читаючи газету та насолоджуючись ранком. Все було так спокійно, так тихо... Цієї тиші йому так, останнім часом, не вистачало. Раптом, щось порушило цю ідилію.
- Дойцу, Дойцу! – крик італійця було чутно за два кілометри.
Німеччина зітхнув, невже йому не можна навіть спокійно почитати? Він знову почав переглядати газету, вдаючи, що не помічає Веніціано, який вже піднімався по сходах.
- Дойцу, я так злякався! – Італія вже стояв в дверях.
- Що сталося, Італія? – монотонно проказав німець. Він навіть не звернув увагу на занадто високий голос свого минулого союзника. Він навіть не відривав очей від газети.
- Я спав, а потім прокинувся, а потім...Потім, там цей, як його? – Варгас говорив настільки швидко, що не можна було розібрати жодного слова.
Людвіг, зітхнувши, відклав газету та все ж подивився на Італію і...О Боже, що з ним? Зачіска, як завжди, була коротка, локон, як зазвичай, стирчав, одяг – той же, навіть вираз обличчя не змінився, але руки такі тендітні, вії довгі, і...О Боже, груди! Перед німцем стояв Італія, але він був жінкою!!!
Людвіг скочив з крісла і завмер з відкритим ротом. Шокований – це занадто м’яке слово, для його тодішнього стану.
- Німеччина, що з тобою? – італієць, хоча швидше італійка, дивилась на нього так, ніби нічого не розуміла.
- І-і-італія, — Людвіг почав заїкатися, — ти-ти-ти... Ти взагалі знаєш що ти дівчина?
- Знаю.
- І давно ти, цього саме...
- З самого народження.
„З самого народження?” – промайнуло в голові у бідного Німеччини. Він був близький до того, щоб зомліти. Як, як він міг не помітити, що його, в минулому, союзник – жінка? Ні, щось тут не так... Веніціано звичайно був слабкий і лінивий, але точно не жінка. Можливо, це взагалі не Італія.
- Скажи, — після довгої паузи сказав Людвіг, — ти – Північна Італія?
- Так.
- Ти – Веніціано Варгас?
- Так.
Тоді як це могло статися? Німцю стало погано...
- Дойцу, ти погано виглядаєш...
- Нічого, нічого, — тихо сказав Німеччина, — я зараз...
З цими словами він вийшов, залишивши Веніціано одну в кімнаті.
Він прямував на кухню, щоб запити шок першим, що потрапить на очі, але тут з’явився зовсім неочікуваний гість, в дім Німеччини ввійшов Франція.
- Бонжур! – він пройшов по передпкою своєю елегантною, але трішки наглою ходою. – Слухай, Фріц, мені здалося, чи до тебе справді дівки бігають?
Німеччина, осушивши вже другу склянку віскі, подивився на спокійного Франциска і сказав:
- Це не дівчина. – Німеччина вказав на двері своєї кімнати, де сиділа італійка. – Це – Італія!
Бонфуа подивився на нього, як на божевільного.
- Ти жартуєш.
- Не віриш – піди подивись!
Людвіг при відкрив двері і обидві країни зазирнули всередину. Там, тримаючи на колінах кота Німеччини, сидів Італія, хоча швидше — його жіноча версія.
Франція був вражений ще більше за Людвіга. Та коли останній зачинив двері, в ньому знов прокинувся збочинець і він повернувся до свого нормального стану.
- Слухай, — почав Франциск, — а може краще перевіримо?
- Як? – тут Німеччина побачив вогники в очах Франції, його дивну посмішку і враз вловив його думки. – Ні, ти цього не зробиш, клятий збочинцю!
- А мені й не потрібна твоя згода.
Француз хотів було ввійти до кімнати, але Дойцу став в проході, заважаючи йому.
- Тільки через мій труп.
Франциск хотів щось сказати, але йому завадив дзвінок у двері. Обидва чоловіки визирнули у вікно. На порозі стояла Україна, тримаючи кошик у правій руці.
- Пане Німеччино, ви дома! – кричала вона, не дочекавшись відповіді на стук. – Пане Німеччино, мені потрібно з вами поговорити!
Не встигла вона нічого зрозуміти, як двері відкрилися і Софію затягли всередину. Україна тільки хотіла сказати щось не зразок: „Мені потрібно з Вами поговорити” чи „Що тут робить Франциск?” або навіть „Чому так грубо?”, але замість цього вона протягнула лише довге „Еееее”.
- Україно, як добре, що ти тут, – сказав Німеччина. – В нас проблема.
- Яка?
- Зараз сама усе побачиш, — з цими словами Франциск взяв її за руку та ввів до кімнати, в якій сидів...сиділа...сиділо Італія.
Залишивши жінок на самоті, Франциск відразу зачинив двері.
В кімнаті чулися голоси, і чоловіки, які не змогли перемогти цікавість, притулили вуха до дверей. Ледь розбираючи слова, обидва простояли там хвилин десять. Тут країни були відкинуті дверима. Українка вибігла з кімнати хлопнувши за собою дверима.
— Воно що, змінило стать?!
— Самі дивуємось, — сказав вже більш спокійним голосом Людвіг.
Через годину, всі троє, вже трохи п’яні від „заспокійливого”, дивились на сплячу Італію. Наївшись пасти, вона майже зразу відключилася, бо настав час сієсти. Незважаючи на стать, Веніціано ніколи не зраджував своїм звичкам. Три пари очей не зводили з неї погляд, думаючи про своє: Німеччина – про те, що він міг перевантажувати Італію на тренуваннях, Україна – про те, як це могло статися, а судячи з того, як дихав Франція, про його думки краще не говорити.
- Це просто не піддається логіці. – Україна підвела погляд на Німеччину.
- Італія ніколи не піддавався логіці.
Людвіг встав, та підійшов до вікна. Трохи при відкривши жалюзі, він дивився на вулицю, думаючи про своє, як раптом в на горизонті з’явилась чиясь фігура. Вона швидко наближалась, кричачи щось не зрозуміле. Скоро, фігура стала набувати форми, а крики ставали зрозумілішими.
Тут Німеччина відстрибнув від вікна. На обличчі його була якась суміш страху і шоку. Він впав на крісло, бурмочучи якусь нісенітницю:
- Що сталося?
- Там, там... – Людвіг показував на двері.
Саме в цю хвилину, в будинок влетів...Італія.
- Дойцу, Дойцу! Я їздив в гості до Америки! Там було багато будинків! А їжу неможливо було їсти! Але вона краща, ніж твоя, Дойцу! – зі своєю звичайною посмішкою, він кричав на все горло.
Три пари очей дивились то на Італію, то на те, що зараз спало на дивані.
- Я щось неправильно вдягнув? – Веніціано не розумів, здивування країн.
- Хто це? – Софія тремтячою рукою показала на „ту, яка спала на дивані”.
Варгас подивився на дівчину і тут же почав реготати. Здивуванню інших країн просто не було меж, а Людвіг, трохи отямившись від шоку сказав:
- Італія! Припини, поясни, що відбувається.
Почувши наказ Людвіга, Веніціано припинив сміятися. Він показав на „ту, яка спала на дивані”.
- Це – Венеція. Правда, вона схожа на мене?
- Егеж... – в унісон протягнули інші три країни.
- Її теж звати Веніціано Варгас. Я сказав їй, що як поїду, вона залишилась наглядати за будинком. А ще я їй сказав, щоб вона зверталась до тебе, Німеччино, якщо щось піде не так. А тепер, ви дасте мені пасти?
Вже після обіду, Німеччина проводив Україну.
- Вибач, Людвігу, сьогодні не вийшло... – вона говорила тихо, щоб не почули інші.
- Нічого, я сам винен...
Він посміхнувся, дивлячись в слід Софії.
— Бувай, Людвігу! – крикнула вона на прощання.
Він? Вона? Воно. 2 - Солодка помста.
Італія впевненим кроком йшов до дому свого минулого союзника. Його країна була на межі дефолту, тому він твердо вирішив щось з цим робити, адже другого „дива” просто так не станеться.
Він постукав у двері, але відповіді не було. Він постукав вдруге, вже мало не вибиваючи двері ногами, але Німеччина не чув. Тоді він натиснув на ручку дверей і виявив, що вони не зачинені.
Венеціано вже не так впевнено зайшов до будинку.
- Німеччино, — крикнув він з порогу, — ти вдома?
Дурнішого запитання, на той момент придумати не можна було. Ні, знаєте, його вдома немає, він просто забув зачинити двері! Хіба Людвіг на це здатен? Звичайно, ні. Значить, він десь у будинку.
Варгас озирнувся і, впевнившись, що на цьому поверсі його немає, пішов нагору. Невже Німеччина ще спить? Ні, це виключено. В душі? А оце якраз дуже ймовірно. Він, мабуть в душі, тому і не чув, як Італія постукав.
Притуливши вухо до дверей ванної кімнати, Венеціано прислухався, ніби у ванній нікого нема. Але де ж він тоді?
Відчинивши перші двері, що зустрілися йому на шляху, він нарешті знайшов Людвіга. Той сидів перед ноутбуком в навушниках, уважно придивляючись до екрану.
- Німеччино!
Крик італійця був дуже раптовим, для Людвіга. Він відразу ж зняв навушники та закрив ноутбук, але, побачивши Італію, він зітхнув з полегшенням.
- А, це ти. Стукати треба, перед тим, як заходиш.
Італія хотів було сказати, що він стукав, але вчасно згадав про свою місію.
- Пане Німеччино...
- Ти хотів сказати „пані Німеччино”.
Ці слова шокували італійця. Його зазвичай закриті очі раптом відкрились і стали займати більшу частину обличчя Італії.
- Пані? – тихо перепитав він.
- Звичайно „пані”, — Людвіг говорив доволі серйозно. – Хіба ти цього не помічав?
Венеціано похитнувся. Як він міг не помітити? Невже він за всі ці роки помилявся на рахунок Німеччини? Може це все лише сон і він зараз прокинеться і знову, вже по справжньому, побіжить до Людвіга, розказувати, що йому наснилося?
Все в очах італійця почало розмиватися, ноги вже не тримали його, а голова не хотіла видавати нормальних думок. Тоді він вперше за все своє життя зомлів.
***
Україна бризкала водою на Італію, намагаючись привести його до тями, а Німеччина просто стояв біля вікна, схрестивши руки та спостерігаючи за діями українки.
Нарешті, Варгас відкрив очі. Нічого не розуміючи, він оглянув кімнату, але при тямі він був недовго. Побачивши Людвіга, він відразу ж знову втратив свідомість.
Україна зітхнула і, дивлячись на Людвіга, сказала:
- І навіщо ти так жорстоко з ним? Чи варто було отак брехати?
- Це помста, люба, солодка помста, — відповів їй німець.
@темы: Hetalia: Axis Powers, Німеччина/Україна, Хеталія, Україна