Автор: Marichka from Kyiv (Марічка, та що з Києва)
Фендом: Axis Powers Hetalia
Персонажі/Пейрінг: тут мав бути Канада/Україна.
Рейтинг: G
Жанр: Гет, психологія, Songfic, POV
Розмір: Міні.
Попередження: ООС
Від автора:
Ще жива. Та й не просто жива, а ще й навіть пишу. Дрібним почерком списала цілих три з половиною аркуші в блокноті й тепер безмежно рада. Спробую перекласти, як завжди, проте не думаю, що варто викладати це на фікбук, а раптом хтось зрозуміє, що я мала на увазі?
Вийшло багато алегорій, більше, ніж вам здається на перший погляд. Історичні натяки доволі вільні, тобто все поза конкретними датами. Щодо того, чи не лінь було їй перетинати Атлантику заради того, щоб побути в Канаді кілька днів, то це "Хеталія". В каноні був момент, коли Японія йшов із дому до Німеччини лише заради того, щоб попросити солі (в результаті, солі так і не попросив). А щодо цієї пісні в той час, в мене є кілька версій: а) Україна - характерник (саме характерник, бо козак, нехай і баба), і може бачити майбутнє; б) Канада не запам'ятав, яку пісню вона співала і, при редагуванні мемуарів в наш час, вставив першу ліпшу пісню; в) глибоко в свідомості країни прихована свідомість будь-кого з її громадян в будь-який період часу; г) Андрій Середа живе понад сто років, він був там і почув пісню, але записав лише в наші дні; ґ) автору просто сподобалася пісня, а про логіку він не подумав. Вибирайте варіант до душі.
Якщо побачите помилку, то відразу запишіть її, щоб потім вказати мені на неї. Я ж допускаю дві помилки свідомо й сорок через неуважність, а побачу тільки через кілька місяців.
Дисклаймер: Всі права на "Хеталію" належать Хімаруї. Всі права на пісню належать "Кому вниз".

читати

Вопрос: Сподобалось?
1. Так. 
5  (100%)
2. Ні. 
0  (0%)
Всего:   5
Комментарии
06.12.2013 в 16:53

"пересікати" - краще "перетинати"

Це. Було. Абсолютно. Прекрасно.
Я зазвичай досить скупа на похвали, мені часто багато що неподобається: або виконання хороше, а ідея невдала, або ж ідея прекрасна, а виконання не того рівня. У Вас я в захваті від усього. Від Вашої мови, від мемуарної манери повісті, від живих персонажів. На мить мені здалося, що я - третя учасниця тих подій, стою і слухаю спів України (я не палка прихильниця гурту Кому Вниз, хоча дуже люблю деякі їхні пісні, але тут їх пісня - ідеально). І так чомусь моторошно стало...
Знаєте, все-таки я не дуже люблю пару Канада/Україна, от чогось мені не вистачає, щось зайве, десь шматоки пазлу з картиною, де вони разом, не співпадають. І я не можу зрозуміти, чому я так природньо, щиро, неначе так і має бути, бачу їх, коли читаю Ваші твори. Знаєте, після Ваших описів я в них вірю. І хоча тут і немає опису стосунків, взаємних почуттів, але їх зв'язок червоною ниткою пронизує повість. Дуже обережно, ненав'язливо, і тому, напевне, так прекрасно.
Якщо я правильно зрозуміла, описаний відрізок часу - це період між Першою та Другою світовими війнами? Чи Ваші алегорії ще глибші і позначають певні поворотні політичні події? В будья-кому випадку, замалювання обстановки неповторне. Такі чіткі образи, це флер невідворотності того, що відбувається, просто перевертає душу. Так хочеться бути саме там, саме в цей час, і мати можливість чимось допомогти, щось змінити.
Здається, вся наша нація зараз живе спогадами про "славне минуле". А що у нас є в сучасності? На державну гідність ми навіть елементарного економічного процвітання не виміняли. Втратили країну, совість, честь і добробут. Тепер тільки згадувати, бо нічого не повернеш. Потрібно зав'язувати пояса на шароварах, закочувати рукави на сорочках і будувати свою суверенну державу самотужки, ніхто нам не допоможе, немає в світі безкорисливих добродіїв, давно варто було це зрозуміти.
Дякую за картину світу. Хоча й кажуть, що "из двох зол выбирают меньшее", але, була б моя воля, такий вибір взагалі б не робила. Але не та ситуація, не ті обставини, не ті ресурси. Європі ми теж не потрібні виключно за фактом, їй потрібні ресурси, але це вже хоча б щось. "Старший брат" хоче нас повністю, просто поглинути. Краще вже бути в економічній залежності, ніж знову втратити гідність, з нами вже навіть не рахуються. Таке враження, що скоро знову буде ще один Ризький договір, як у 1921, коли Росія і Польща без будь-якої присутності і волевиявлення УНР вирішували її долю. Хоча, не ідеалізуючи образ нашого минулого, зараз поляки мають для нас досить привабливий вигляд. Але я не буду проце, тут не місце для політичних дебатів і я знаю про Вашу позицію щодо західного сусіда :)
Кінець - оптимістичний. Дякую Вам за це. Серед всієї цієї безнадії так хочеться того "променя сонця в царстві пітьми", "світла в кінці тунелю", "білої смуги на горизонті". Сподіваюся, ми з Вами таки дочекаємося того часу, коли "п'ята колона" рухне, потягнувши за собою "машину знищення".
Оплесків Вам і натхнення.
25.12.2013 в 00:13

SilentWhisper~~, ох, дякую. Пробачте, що так довго не відповідала. Оповіщення не прийшло на пошту, тому побачила пізно, та ще й МАН та інші радощі життя...
Мені здається, такою будь-яка історія стосунків і має бути: без нав'язливих натяків, безперервних поцілунків, сексу, проте такою, щоб чітко відчувався якийсь зв'язок. Невидимий, але відчутний. Звісно, з огляду на мої... кхм... "ранні твори", ця заява може здаватися доволі дивною, але, мабуть, це дорослішання. Або ж просто раптове прояснення свідомості.
Так, це період між світовими війнами. Звісно, це доволі широкий проміжок часу, а подій тобі було втроє більше, ніж самого часу, проте не хотілося вдаватися в хронологію, бо в такому разі часових помилок просто не уникнути б. Це був дуже складний час, і я просто впевнена, що в України внаслідок тих років з'явився ряд нервових розладів. Дивна суміш безвиході, відчаю та піднесення. Так, піднесення теж було, хоч часом воно скидалося на патологію.
Один швед сказав, що політика - це безперестанний вибір з двох бід. З одного боку, я б теж не спішила з вибором, але танцювати на кордоні - не вихід, а до того ж і закінчується така політика не дуже добре. Адже як би вправно ти не хитався на стільці, в решті решт ти або повернешся в стан спокою, або впадеш. Тому на даному етапі треба було робити вибір, або ж нікому не казати, що збирався робити вибір, а наша влада вирішила ще трохи похитатися на стільці. Наша ситуація, насправді, не така складна, як здається. В принципі, відповідь може дати будь-який рядовий вчитель географії, проте потрібно зрозуміти як почати, а також перестати гризти одне одному горлянку хоча б в межах одного табору. Проте, знову ж таки, це все лише слова...
Оптимістичним закінченням на оптимістичне закінчення. :) Насправді, воно не могло бути іншим. Якщо у світі суцільної безнадії немає нічого світлого, безвихідь притискає тебе до землі так сильно, що ти не зможеш зітхнути вільно навіть коли з тебе знімуть кайдани. Загалом, суть виходить ще більш оптимістичною: будь оптимістом або помри. Х)
26.12.2013 в 16:21

Marichka from Kyiv, от не нарікайте на свої ранішні твори, у Вас ніколи не було нав'язливості в стосунках персонажів, Ви завжди в творі проводили в першу чергу ідею, задумку, а потім її оформлення, зараз це злилося просто прекрасно)
Ох, то Ви правильно зробили, що не вдавалися в хронологію. Історія невдячна наука, суперечлива, та хіба й була суттєва потреба у Вашому творі писати про конкретні події? Він абсолютно гармонійний і прекрасний саме так - на емоціях, не ситуаціях. І так, мене останнім взагалі дуже часто відвідує думка, що внаслідок багатьох історичних подій наша Україна дещо "неадекватна", якщо брати її персоніфікований образ. Так, у будь-якому суспільстві є суперечності, але таких стійких, вікових, незмінних, як у нас, немає більше ніде. Ольга як мінімум вже має розщеплення особистості, тому що конкурентні сили обидві поширені і могутні.
Наш вибір на даному етапі очевидний, але на нього люди прагнуть закрити очі. Я можу зрозуміти, ніхто вже нікому не вірить. Але ж, в прнципі, ніхто і не змушує вірити! Потрібно вміти користуватися тим, що тобі пропонують. Це все не безкоштовно, всюди доведеться платити, але що краще - розширити сферу впливу одних чи повністю потрапити в залежність від інших? Терези впевнено хиляться на один бік, а ми вперто намагаємося додавати важки і з одного, і з другого боку, щоб знову врівноважити їх і зробити ілюзію важкого вибору. Як би це не звучало, ми вже давно повинні були почати думати про перспективу, а не тільки про те, що з'їмо завтра на обід. Для пересічної людини такий тип мислення неприйнятний, комусь потрібно лікуватися, комусь кормити сім'ю, але якщо не думати про перспективу, то в майбутньому не буде як і себе прокормити. Не згадаю, чиї ці слова, але: "Якщо тобі пропонують вибір - хліб чи воля - обирай волю, тому що, обравши хліб, згодом не матимеш ні хліба, ні волі, а обравши волю, зможеш сам собі здобути хліб". Європа пропонує нам навчити нас добувати хліб, Росія ж з широкою посмішкою протягує тонни хлібу. Ми його візьмемо, а мишоловка закриється.
Ахаха, зате життєво і правдиво :) Песимісти довго не живуть, тому що "а навіщо?")
26.12.2013 в 17:49

SilentWhisper~~, це, здається, слова Бандери. Суть та сама, просто речення побудоване трохи по-іншому. Насправді, в цьому дійсно вся ситуація. Єдине що, якби не взяли того хліба... Навіть якщо ми зможемо усунути Януковича, доведеться вимагати скасування договорів. Звісно, що Росія навряд піде на це. Таким чином, в нас є додаткові борги, Донбас скоро ризикує зовсім загнутись, бо його вугілля тепер нікому не потрібне, ціни для населення не зміняться, але у нас є кредити, який найвірогідніше розійдеться по кишеням або на безглузді дотаціі. Очевидно, ми вже піймані, тепер доведеться ще й вибиратися.
На рахунок роздвоєння особистості, то ідея, насправді вже давно ходить фандомом. Пошепки. Ніхто просто не наважується проявити це в фан-творчості, адже це усім здається чимось страшним і неприйнятним. Ну, украінській частині фандому, росіяни бувало посміюються над цим, але не перетворюють у щось серйозне: бути психічно нездоровим - це ж фішка Росіі. Якщо чесно, в мене були деякі ідеі, навіть є одна теорія, з якоі можна виходити, але певно, що не подужаю, бо надто велику кількість моментів доведеться врахувати.
І так, пробачте, що друкую без літери "йі".
01.01.2014 в 19:30

Здається, він навмисне вводить нас в таку ситуацію, щоб ми вже не хотіли його усувати, бо не знали б, що робити з тим, що отримаємо. Але гурше всього - нічого не робити, проблема від того не зникне, лише погіршиться. Донбас і його вугілля вже дуже давно неприбуткова галузь, вона зовсім себе не окуповує, те, що витрачається, те ми і отримуємо назад, без будь-якої вигоди. Поки були високі ціни на російський газ, ми розвивали альтернативні паливні галузі, тепер же маємо дешевий газ, але нульовий розвиток. Тепер ще й на ту є неприбуткову вугільну галузь взяли кредит у Китаю. Чим повертати через 10 років будемо? Китай - не Росія, гратися не будуть. Давно варто було почати розвивати наукоємні прибуткові галузі, сферу послуг і таке перспективне в нашій країні сільське господарство, а на прибутки, отримані з тих галузей, технічно оснащувати важку промисловість, щоб і вона стала прибутковую. А ми льємо останні гроші просто у безодню.
Я колись теж хотіла взятися за цю тему. Навіть у "Борьба за свободу и ее последствия". Але якось побоялася відповідальності і обсягів роботи. Можливо, колись, як вважатиму, що готова, повернусь до неї.
Нічого страшного :)
12.05.2014 в 17:30

Я прочитала це і мені дійсно дуже сподобалось. Ти зробила мене шиппером саме цієї пари давно. Цей фік мені навіть видихнути не дав. Я читала і я ніби задихалась, бо не знаходила часу для звичної людської справи - дихати. :) Ти кожен раз перевершуєш себе. В даний момент його ще важче читати і важче розуміти, що для нас це може все закінчитись ось так . За великим кам'яним муром ми опинимось у "братика", а назад дороги нема. Згідно з писанням Святого Письма, Третя Світова - це кінець нашому світі. Я ніколи не сумнівалась, що виною цьому буде Росія. І це не тому, що я зі Львова, а бо народ це такий.
Знаєш жарт?
Дзвонить Єльцин і каже "Терміново пришліть ешалон водки, народ проснувся, протверезів, питає де царя-батюшку подівали".
Ось саме цього я боюсь, що ми зрівняємся з ними у інформованості, що нам і зараз дурять голову, що щось не так. Я боюсь якраз того кам'яного муру, який нам побудує Росіюшка.
19.06.2014 в 14:22

Panianka Lviv, дякую за відгук і пробач, що помітила так пізно. Я на пошту давно не заходила, а тут не була ще довше.
Коли я писала, мала на увазі саме безпосередньо минуле століття, проте від того, що так чітко проглядаються елементи сьогодення дійсно стає якось не по собі. Якось важко і сумно... Знаєш, у нас тут теж багато хто вважав, що так і буде, проте багато хто й сподівався на краще, мовляв, "Росія на дурна". Певно, що так, але в якомусь іншому значенні цих слів.

Расширенная форма

Редактировать

Подписаться на новые комментарии