— Ех, Маша, сьогодні ж ми ще програли в баскетбол , а потім ще й в бейсбол, а ще ми сьогодні не поплавали. І ще сьогодні в на землю впало два мільйони пилинок!
— Да чого це все?
— Ну, це ж теж приводи, для песимізму!

Які тут можуть бути слова? Які роздуми? Просто, наш народ й справді занадто песимістичний...

@темы: без теми

Автор: Марічка, та що з Києва (Marichka from Kyiw)
Фендом: Hetalia: Axis Powers
Персонажі: Німеччина, Україна, Франція, Італія, натяк на Україна/Німеччина
Рейтинг: PG-13
Жанри: Стёб, Джен, Юмор
Попередження: Смена пола (gender switch), ОЖП, OOC
Опис:
Стать Італії дуже дивна штука...

Всі права на використаний в тексті матеріал належать автору канона, а автор фанфіка зобов'язувається не отримувати з данного тексту матеріальний прибуток.

читать дальше

@темы: Hetalia: Axis Powers, Німеччина/Україна, Хеталія, Україна

- Ти шо! Зірки ж падають не в нашій галактиці!

- А ти куди в Росію їздила?
- Во Львов.

- А знаєте чому у Польщі прапор червоний з білим?
- Ні.
- Просто рожевий не дозволили.
- А в обще, красный это вроде кровь, а белый облака или что-то такое...
- Да м, ось вона, вся Польща - море крові і все біле від диму..

- А что означает слово "патриот"?

- Давайте візьмемо Максима, він же ніде не брав участі.
- Почему же? Он был дверью и парнем, которому мячом попали в глаз?

- Да не читатель я, не читатель!
- А тепер грамота Микиті або "Містеру читачу"!

- Да прикривай жи ти, дірка!

- Та не лапай своїми грязними лапами то горлишко!

- Mett, how are you?
- Ужястно.

- Хто зашторив не зашторині шторы?

- Тотальність тотально ототалена, це так тотально.

- Черепаха ховає панцир в голову...ой!
- Ше б сказала "в кишеню".

- А мона я спочатку це зроблю, а потім це.
- Не мона, а нуна!

- А ксероните нам!

- Назвіть національних героїв України.
- Ну...ем...Кий, Щек, Хорив.

- Рязань, це не Україна.
- Звичайно, це ж Польща!

З творів:
"Максим почувався в полоні погано, бо Тугар Вовк хотів, що б він перейшов на погану сторону."

"Він врятував радіянського військового."

"Дівчинка була дуже гарна. В неї був ніс, як груша, і підборіддя, як яблуко."

"Чобітки тягнуться до спідниці."

З відповідей на контрольних:

"Територія його росла і, на деякий час, стала Великим князівством Литовським."

"Що в словосполученні "ярий лук" означає слово "ярий?
"Ярий" - означає "рясний". "

"Коли створювались билини?
В 22 столітті."

@темы: гумор, юмор, перлы, отрывки из сочинений, перли, уривки з творів

Всі події та люди, описані у оповіданні, є вигаданими, проте мають прототипи.


Наша школа, ні вже не школа, вже „гімназія”. Хоча, я не бачу різниці між „школою” та „гімназією”: вчителі не стали краще викладати, учні не стали краще вчитись, їжу в їдальні досі їсти неможливо. Хоча, все ж таки є різниця – ми стали здавати більше грошей на школу і ще... ні, здалося, більше нічого.
Як я вже казала, наша „гімназія”. Збори „шкільного активу”. Для тих, хто не знає, що це таке, пояснюю, це купка людей, навколо „президента” школи, які займаються різними такими штуками, які повинні зробити більш цікавим наше перебування в школі. „Шкільний актив” зазвичай складається з таких груп (розділів, підрозділів, рот, куренів, розрядів як вам зручно, так і називайте):
1. Редактори – це так зване „начальство”. Сюди, мабуть, входить і президент, але точно сказати не можу. Вони вибирають матеріали для шкільної газети, хто буде, а хто не буде виступати, про що доповідати, а про що не доповідати адміністрації. Вони – наш фільтр, наша цензура. Вони – продовження тієї адміністрації, яку ми всі так боїмося.
2. Художники – це ті, хто малюють. Зазвичай малюють те, що потрібне адміністрації, а якщо воно їм не потрібне, то не малюють.
3. Хореографи – це ті, кого батьки віддали у хореографічний гурток. Через це, хочуть вони, чи ні, їм доводиться не тільки танцювати, а й вчити цьому інших.
4. Письменники (журналісти) – це люди, які копіюють інформацію з Інтернету, трохи перероблюють і дають редактору шкільної газети. Кажучи при цьому: „Так, інформація взята з цього сайту, але оцей і цей абзац, я написала сам. До того ж, там було на російській, а я переклав.”.
5. Співаки – люди, які вміють співати. Тому змушені виходити на сцену і замість „Альона даст” або „Шаурма” співати такі пісні, як „Водограй”, „Чом ти не прийшов” або, якщо це день перемоги, „Дєнь Побєди”.
6. Програмісти – люди, зазвичай в окулярах, які непогано володіють фотошопом та можуть самі встановити „Вікна” (не плутати зі звичайними вікнами).
Є ще особливий вид „активу” – це поети (poetys zwychaynukys). Люди, які час від часу приходять до редактора, кладуть йому на стіл свій „шедевр” та кажуть: „Це я сам написав!”. І навіть якщо вірш „не дуже”, але відповідає всім критеріям редакторів, його друкують. Через тиждень, місяць, але друкують.
Повернемось, до наших любих зборів. „Президент” або його заступник (для мене всі на одне обличчя), як завжди на своїй далеко не досконалій мові, щось пояснює. От тут сидять і „художники”, і „програмісти”, загалом, всі тут сидять. А бачите ту старшокласницю, нафарбовану, з рожевими нігтями і без прищів, так ото не я. Я сиджу поруч, я – ота істота в сірій в’язаній кофтині, з не дуже охайним хвостиком. Щоб ви знали, я – ваш вельми шановний автор, сиджу тут в „письменниках” і вдаю, що мені дуже цікаво.
В мене є також інше завдання, коли хтось допускає росіянізм (це така дуже нехороша штука, щоб ви знали), я його виправляю, а ще, я час від часу встаю і кажу: „Розмовляйте на державній!”.
Так от, після довгих і страшенно важких мук, нашої „президента”, вона сказала:
- Давайте лучше на русском.
І всі зразу підхопили:
— Да, давайте на русском!
Тільки декілька сміливіших за мене україномовних „одноактивістів” встали і сказали щось типу:
- Ну, невже вам так складно розмовляти рідною мовою?
Але їм було все одно, вони все одно вперто стояли на своєму. Після хвилини дискусії, україномовні (яких я нарахувала аж три, без себе) зітхнувши, сіли, та намагалися мовчати впродовж всіх зборів.
Далі „начальство” почало щось розповідати про шкільну газету (яку читають тільки самі „журналісти”) і, так вийшло, що хтось з „програмістів” не був згодний з „художником” і почалася сварка. Спочатку, „редактори” намагалися їх заспокоїти, але якось непомітно, перейшли на сторону одного із них і сварка стає ще цікавішою.
В той момент, на піку сварки, мене вкусила якась ще невідома науці муха і я встала. Встала і голосно (я, виявляється, і так можу) сказала:
— Шановні, давайте будемо культурними людьми! Ми зараз поводимо себе як тварини! Якщо в нас таке стається в школі, то чому ж ви потім дивуєтесь, що в нас безлад в державі!
На мене звернули увагу і навіть трохи замовкли. Я просто не очікувала такої реакції, тому і ляпнула:
- Сваріться на державній, будь ласка.
А потім сіла. Всі відразу почали сміятися, а я намагалась сховатись за якусь спину і просто згорала з сорому. Я ж хотіла як краще...

@темы: сатира, школа, оповідання, українська мова, Україна